Лілія Ребрик, в нещодавньому інтерв"ю українському глянцю, розповіла про те, що допомогло їй подолати депресивний стан, який з"явився опісля початку війни.

Ніколи в житті не думала, що в мені є стільки сліз. Я — життєлюб. Шалений життєлюб. Всі мої друзі, все оточення знають, настільки я люблю життя і ціную кожну мить. Це не про мене, як ми говоримо “почали цінувати” — я завжди цінувала. Але в мені виявилося стільки сліз, я зламалася всередині і посипалася внутрішньо... Це було до моменту, поки я не зрозуміла, що як мама і жінка я не несу жодної користі”.

Спочатку я виправдовувала чи не кожну свою дію. Не могла одягати яскраві речі, я і зараз важко на це йду, але виправдовую — це на роботу, це те, що дає нам опору і допомагає нашим глядачам прокидатися зранку. Макіяж — це для того, щоб сказати: “А не дочекаєтесь!”. Проте спочатку було важко навіть помити голову. Було розуміння, що після цього треба її сушити феном, а в цей час люди живуть без води взагалі, навіть пити нічого. І в цей час у мене був “синдром вцілілого”, — зізнається Лілія Ребрик. — Але потім я зрозуміла, що всі ми маємо, що хлопці на передовій захищають нас, щоб бачити нас живими і життєрадісними. Тому я взяла себе в руки”.