"Малою я не підозрювала, що моя родина бідна. Це все мама: вона накинула захисний камуфляж на наше дитинство. Злидні конвертувала у школу життя... Мало одягу — перешиємо бабину сукенку! Хочеться на море? Тоді потрібно до поїздки готуватися, рік збирати кошти, потім їхати в плацкарті, перетвореному нами, дітьми, в халабуду... день-ніч-день. Сумно без розваг? То ходімо на весілля! І всі мають забаву, навіть беззубі бабуні у шелянових хустинах так душевно затягують українські призабуті пісні…

 

А потім довелося спостерігати й невеселий обряд — похорони, де так цікаво роздивлятися сорочку мерця, губитися у дитячих здогадах: а чи встиг покійник перед смертю затвердити краватку — це ж по Раю в такому ходити."