"Пам'ятаю, як мені, Кольці та Юльці мама видавала одну плитку шоколаду на трьох. Я з'їдала квадратик, а решту ховала на завтра — на поличку з одягом, за рейтузи та футболки... Тато будив до третіх півнів мене з братом, видавав пластянку — і ми, заспані, пленталися на город копати хробаків на рибу.

 

Ось чому я знаю, як пахне роса, пам'ятаю погляд переляканого хруща в моїй долоні. Розумію, що успіх — ручної роботи... Як вишивка на рушниках від прабабусі Євдокії, якими вкривають голівоньки святим. Ця істина прийшла до мене в дощ, як блискавка, спалахнула посеред похму рого дня, коли бігла по калабанях у черевичках Chanel і викинула у смітник ледь надкушену грушку. Тієї миті я усвідомила, як бідувала моя родина. Нас, дітлахів, не відволікала від щоденних відкриттів напомаджена бутафорія людського побуту, нам належав живий довколишній світ — і дерева, і ставки, і рибки. Це і є ідеальне дитинство."